Відгук про лекцію на тему “Зрозуміти Степан Бандеру – перемогти”

Нещодавно в громадському просторі міської бібліотеки Новгород-Сіверського відбулась лекція, про яку я вам хочу сьогодні трішки розповісти

Коли мова йде про якусь історичну постать, відносно неї завжди є хоча б декілька різних точок зору. Одна з таких постатей Степан Бандера – людина, котру люблять і поважають в одному місці, і демонізують в іншому. Тож який він насправді, наш Степан Бандера?

Місце

Сама лекція проходила у оновленому громадському просторі Новгород-Сіверської міської бібліотеки. Це місце котре було створено для можливості молоді і жителям міста мати доступ до сучасної літератури (на полицях можна зустріти книги Стівена Кінга, Террі Пратчетта, Джоан Роулінг, та інших відомих авторів сучасності), зони відпочинку, а також, завдяки використанням комп’ютерів, повноцінного доступу до мережі інтернет, де можна знайти будь-яку інформацію для освіти і загальних знань. Для проведення лекцій тут є місце під проектор з можливістю всім бажаючим виступити зі своєю доповіддю або майстер-классом.

Лекція

Історично склалося, що більшість інформації, яку ми можемо знайти про Степана Андрійовича Бандеру тим чи іншим чином може не співпадати з реальністю, бо ж в тій самій Вікіпедії будь-хто може вільно змінити інформацію на потрібну йому, тим самим ввівши в оману людей, котрі не вміють комплексно підходити до збору і обробки інформації. І саме завдяки таким лекціям у людей є можливість почути про життя відомої особистості з різних боків. Під час лекції були згадані ранні роки з життя, певні події, котрі так чи інакше вплинули на подальший розвиток і загальне бачення цілей протягом життя, до яких йшов Степан Андрійович. І тут постає питання – чи можемо ми якось конкретно відноситись до людини, що жила в інші часи?

Як приклад – сприйняття рашистської федерації моїм поколінням у 90-і роки і зараз це два зовсім різні світи. І якщо в 90-ті і 00-і ми поглинали російськомовний контент наче навіжені (музика, серіали, новини, тощо), то зараз це різко змінюється, з чим змінюється і наше сприйняття іншої країни і культури. Тож не дарма першим словом в назві лекції звучить “зрозуміти”. Бо тільки побачивши світ і реальність очима людини, що жила саме в той час, ми можемо якось більш-менш об’єктивно сприймати вчинки і речі, які людина робила протягом свого життя. Ми не маємо можливості повернутись у часі і побачити всі ті жахіття (війни, голодомор, депортації) що відбувались тоді. Але і зараз ми спостерігаємо за тим, як ворожа країна намагається знищити нашу сутність – нашу мову і нашу особистість. Тож чи був Степан Бандера героєм, чи ж чудовиськом, яким його сприймають певні люди? Я думаю, що все відносно настільки ж, наскільки відносна чиясь думка стосовно кожного з нас. Проте є один важливий момент. А чи є люди, типу Степана Бандери, зараз?

Я задав це питання Владиславу, який проводив цю лекцію, бо, можливо, як людині, яка не вивчала історію українського народу настільки глибоко, я міг випустити з виду якусь персону, яка зробила після смерті Степана Бандери стільки ж для українського народу, скільки свого часу зробив він. І, на превеликий жаль, зараз важко побачити взірцем єдності і культури якусь людину, яка могла б об’єднати всю країну навколо однієї ідеї і повести її уперед. Яка б зробила сильною Україну зсередини. Бо ніщо нас всіх настільки не змогло об’єднати, як…диктатор, котрий захотів нас всіх знищити. Як би сумно не було це визнати.

В новинах часто можна прочитати про “нових Рузвельтів” і інших історичних іпостасей, котрими нарікають тих чи інших політиків, котрі намагаються зробити щось таке, що робили їх пращури. І головний висновок, котрий я зробив, відвідавши цю лекцію, полягав в тому, що для реальних змін в серцях і розумах українців країні потрібен новий Степан Бандера. Не в розумінні знищення зовнішнього ворога, але в тому, щоб люди йшли за ним і йшли його шляхом. Як би там не було, але з Бандерою Україна йшла до самоідентичності. Був лідер, який мав конкретний шлях і люди бачили, куди вони йдуть і за що вмирають. За часів, коли діти можновладців виїхали з країни під час війни, а інші медійні особи дають інтерв’ю ворожим журналістам – в нас, на жаль, немає лідера, котрий зміг би зробити Україною великою країною.

Поки є люди, котрі приходять на лекції, цікавляться історією своєї країни, намагаються щось змінити – нічого не втрачене. І що важливіше – нічого не забуте.